Русскій мір міф Путіна - генерал Назаров про нове вторгнення і цілі РФ



Фото: Апостроф

Вторгнення Росії на територію України у 2014 році для багатьох було несподіваним. За сім років війни версій нападу було безліч — від політики до ідеології. Та не варто відкидати зі списку причин і економіку, адже саме на Донбасі є величезні поклади сланцевого газу. Крім того, Росія добряче розжилася на цій війні майном порізаних та розграбованих заводів, які колись процвітали на окупованих територіях. Що насправді було причиною для вторгнення в Україну, як Росія змусила людей вірити в правильність своїх дій, та чи є зараз загроза для України з боку Білорусі — в ефірі програми “Всьо по бєспрєдєлу” на Апостроф TV розповів генерал-майор Збройних сил України ВІКТОР НАЗАРОВ.

— Про агресію проти України сказано дуже багато. Та для чого це все було, адже окуповані території не перетворилися б на оазис?

— Їм тут потрібен безлад, потрібна сіра загниваюча зона, якою можна маніпулювати. Це ракова пухлина. Росія таким чином лякає Європу, шантажує її.

От для чого цей «Північний потік-2»? Це геополітичне і воєнно-стратегічне питання. Якщо всі ці труби проходять через територію України, то створювати умови для масштабної війни дуже незручно. В першу чергу, страждає ця сфера діяльності, а це Росії не вигідно. Для них було конче необхідно уникнути або зменшити цей ризик на випадок, якщо будуть збільшені масштаби воєнних дій. Тоді виникла ідея, що треба побудувати цей «Північний потік». Була ще ідея по півдню. Тоді вони нас відключають від постачання їхніх нафтопродуктів і це буде суттєвим ударом по нашій економіці. Перебудувати її в той час ми навряд чи мали б можливість — альтернативні джерела і таке інше.

Плюс ще був економічний аспект, пов’язаний з видобутком сланцевого газу у Слов’янському басейні. Це теж треба розуміти і не забувати, що великі копалини знаходяться в цьому регіоні з центром у Слов’янську. Моє глибоке переконання — це прихований економічний контекст цієї агресії. Туди вже заходили компанії, вони там почали ще в 2013 році ставити вишки по першій розвідці покладів сланцевого газу.

Якщо вони починають цю війну, то зривають всі плани по організації видобутку цього газу. А якщо вдало проводять цю кампанію, повністю захоплюють весь регіон, тоді це Слов’янське родовище…

— Воно все вже «їхнє».

— Ні, воно все на нашій території. Може не 100%, але 99% цього Слов’янського газового родовища, покладів цього газу, знаходиться на підконтрольній території. Щоб було розуміння, військові не такі тупі й дурні. Економіка завжди є продовженням політики, а війна — це продовження політики іншими засобами. Ми вже тоді розуміли, що повинні ключові стратегічні об’єкти взяти під свій контроль.

Маючи перед очима мапу цих родовищ, ми розуміли, що вона починається десь від Ізюма, тягнеться до Дружківки й Краматорська, йде в бік Слов’янська і до Лисичанська. Це треба було взяти під наш контроль. І ми це зробили — родовища під нашим контролем.

Мине час, і в України будуть можливості та інвестиції, і цей сланцевий газ буде видобуватися. Це дасть можливість Україні набути більшої незалежності від Росії в плані енергопостачання.

Тому будь-яка війна, навіть якщо вона називається АТО, завжди пов’язана не тільки з ідеологічними мемами типу “русский мир” і таке інше. Вона завжди пов’язана з економікою.

— Багато хто нажився на цій війні?

— Напевно, росіяни на ній нажилися дуже багато. Кажуть, що вони вкладають купу доларів в цей регіон, але ми ж знаємо, і це почалося в 2014 році, що вони фактично все цінне звідти вивезли.

— Порізали заводи та вивезли.

— Порізали й вивезли, так. Фактично там немає ніякого виробництва в плані економіки. Відповідно, все, що вони там споживають, те, що виробляється, — вони фактично створили додаткові робочі місця в Росії. Це для них теж в принципі плюс, тому що це знімає соціальну напругу в самій Росії. А Україна втратила частину економічного потенціалу.

— Промислового?

— В принципі, видобувна галузь. Але з іншого боку, і про це, до речі, казали деякі знані економісти й аналітики з Великої Британії та, якщо я не помиляюся, з Австрії, «а чого ви з приводу цього хвилюєтеся»? Ви ж пам’ятаєте всі ці шахтарські бунти під Кабміном, який там був рівень катастроф з різними втратами на цих шахтах. Фактично кожні два роки відбувалося щось масштабне на всіх цих старих, нерентабельних та неефективних шахтах, які потребували дотацій від країни.

— Я сумніваюся, що росіяни це дотують.

— Вони це не дотують, але я хочу одну цікаву річ нагадати. Маргарет Тетчер свого часу боролася за те, щоб прибрати цю вугільну нерентабельну галузь у Великій Британії. Там були бунти, СРСР їх підтримував. Десь 7-8 років вся ця історія тривала. Там кажуть: у вас їх немає і ви з цього приводу зняли проблему.

— Це не цинічно звучить?

— Цинічно, а ми в якому світі живемо? Може, це й цинічно звучить, але відповідає дійсності. Я не хочу зараз якимись цифрами апелювати, але те, що вкладалася купа грошей у видобуток цього вугілля без жодних перспектив розвитку цієї галузі, це що? Сучасний світ же не на видобувній галузі ґрунтується.

— Ви сказали, що «русский мир» — це мем. Для вас як для військового, який там воював, «русский мир» — це що?

— Це міф, вигаданий для того. щоби виправдати свої дії і надати їм підґрунтя. Я вам про Слов’янськ казав з точки зору економіки.

— Як там цей «русский мир» уявляють? Вони ж його кликали разом із Путіним, це для них щось уявне. Як ви його розуміли?

— Зрозумійте, це була така символічна, скажімо, модель, яку необхідно було наслідувати.

Як людину в чомусь переконати, щоб вона потім підтримувала ті дії, на які ви розраховуєте? Вона повинна в щось повірити. Ось ця теза розкручується і накручується.

Що найбільше працює на людину, особливо якщо це розраховано на широкі верстви населення? Мабуть насамперед загроза.

Для того, щоб цей міф почати розкручувати, що найперше треба зробити? Створити відчуття та уявлення загрози.

— Ви маєте на увазі «бандерівці прийдуть»?

— В цій символічній моделі з’являється перша теза — створити ворога з нічого.

— Я пам’ятаю Скабєєву з її «батальйонами геїв-бандерівців». Ви їх бачили, до речі?

— Ось і з’являється це «створити образ ворога». Навіть якщо його не існує, він має бути створений. З’являються ці «бандерівці», як вони їх там називають.

— Я наголошую: батальйони.

— Так, батальйони. Іноземні найманці приходять з Америки.

— Менше місяця тому Лукашенко сказав, що в Україні дуже активно створюють ці центри Сполучені Штати, тут найманців навчають. Рембо просто тут з’являються.

— Це перший елемент цієї символічної моделі, яка має бути вкладена у підсвідомість громадян, що є загроза. А назва цієї загрози от така: батальйони бандерівців, фашистів, неофашистів, нацистів. От вони це сказали, а тепер кажуть, що треба створити образ того, що ми захищаємо від цих бандерівців, фашистів. Треба створити якусь виняткову спільноту людей, яка від всіх відрізняється, і треба якось її обізвати. І тоді давайте назвемо її «Новоросія». Це квітка нашого «русского мира».

Є ворог, від якого треба захищати кого? Цю «Новоросію», цих прекрасних людей. Всім показують, які вони прекрасні, у засобах масової інформації, а поруч показують, які ті погані. Далі вони кажуть: «щоб ці люди були захищені, хтось має з цими боротися». Тоді створюють образи героїв-визволителів, які будуть знищувати оцих бандерівців, нацистів, фашистів і таке інше. Тут починають з’являтися «зелені чоловічки», потім «воїни-визволителі», «можем повторить».

— Цих «воїнів» надсилав Путін. Я не дарма згадала про Лукашенка. Він заявив, що вони з Путіним у постійному контакті. Мовляв, раптом з України прийде якась загроза, їм під боком це не потрібно. Це новий стратегічно небезпечний для України напрямок зараз?

— Міністерство оборони та Генеральний штаб завжди зважали на цей напрямок. Вже після початку АТО, а потім з переходом до формату Операції Об’єднаних сил, створили чотири органи управління — це наші Захід, Північ, Схід і Південь. Відповідно, Рівне, Чернігів, Дніпро і Одеса. Це чотири угруповання.

Тобто ідея була така: якщо ворог зі Сходу, то є два попереду і два ми маємо в другому ешелоні, як резерв. Якщо ворог з Півдня, то два попереду і два позаду. Якщо він з Півночі — так само. Це була така модульна конструкція для того, щоб ми могли реагувати на ці ситуації.

— Як я розумію, це технічна штука. Та чи є потенційна загроза з боку Білорусі?

— Потенційна загроза є завжди. Вірніше, небезпека є завжди, а от загроза може матеріалізуватися за певних умов. Тобто повинні скластися певні обставини, які би сприяли матеріалізації цієї небезпеки в загрозу чи переростання її в загрозу.

— Ця небезпека зараз умовно вища у порівнянні з 2015 чи 2017 роком?

— Якщо її прив’язувати до навчань, то, може, трошки її градус збільшується.

— І не весь особовий склад повернувся до казарм після завершення навчань «Захід-2021».

— Так само було і в 2017 році, коли проходив «Захід-17». До речі, згідно з Віденським документом 2011 року, такі масштабні навчання, в яких беруть участь понад 40 тисяч військових, мають проводитися не частіше, ніж раз на три роки. От в них вони були в 2017 році, а тепер в 2021 — чотири роки. У них були навчання «Схід», «Центр» і «Кавказ» у минулому році.

Головнокомандувач правильно сказав, що не треба думати, що всі анонсовані 200 тисяч на навчаннях сидять на кордоні і готові його переступити. Це доволі поширене сприйняття у цивільних: от кордон, а за ним 200 тисяч вишикувалися і стоять. Мається на увазі, що 200 тисяч знаходяться на всій території Західного військового округу, Центрального військового округу. Це величезна територія від Нижнього Новгорода до Рязані, Брянська, Твері і, мабуть, вниз до Воронежа. Це все угруповання, тому що Збройні Сили РФ — це, якщо я не помиляюсь, 1 млн 900 тисяч. Із них 1 млн військовослужбовців. Сухопутні війська — це десь 300 тисяч. Здебільшого в цих навчаннях, коли рахують особовий склад, мають на увазі особовий склад сухопутних військ, тому що повітряні сили — це літаки, а ВМФ — це кораблі.

— Повернімося від цифр до їх присутності. Загроза є, чи але завжди її оцінюють як небезпеку?

— Є небезпека, це нижче від загрози. Небезпека є завжди, а загроза змінюється, відповідно до обставин.

— Раз по раз волають, що буде загострення, як у 2014-2015 роках, тому що дивіться на кордон. Близько з кордоном проводять навчання і не відводять людей. Якщо в 2014 році для всіх це було шоком та несподіванкою, то тепер всі розуміють, що загроза може бути реальною.

— Справа в тому, що в 2014 році вони дуже майстерно все зробили в плані приховування своїх угруповань, створюючи їх на декількох напрямках вторгнення. Особливо що стосується подій 24 серпня. Вони на жодному напрямку не перевищили ті угруповання, які передбачені Віденським документом. А разом з урахуванням їх пересування на північно-східному, південно-східному і центральному напрямках вони досягли цього ефекту раптовості і значної переваги в силах і засобах над нашими силами АТО.

Я хочу, щоб люди зрозуміли: коли брязкають зброєю і лякають світ цифрами 200 тисяч, то, зазвичай, мова не йде про активні дії.

Про активні дії ви дізнаєтеся, коли вони почнуться. Ніхто реальні активні дії, а тим більше наступ і вторгнення, ніколи не буде афішувати. З анонсом ніхто не буде висуватися. Тобто все це буде максимально приховано у будь-який спосіб, щоб досягти ефекту несподіванки.

— Була радянська спільна армія, потім вже незалежні українська і російська. Сьогодні ви згадували про потужність російської армії, зокрема, в цифрах. Чим зараз максимально відрізняється російська і українська армія ментально? Я зараз не про зброю і не про чисельність — тут все зрозуміло.

— Я вам хочу сказати, що, може, не в таких обсягах, як хотілося, але й зброя у нас покращилась. Змінилися засоби прицілювання, змінилися пристрої спостереження, змінилися засоби захисту, засоби зв’язку. І багато іншого відбулося. Особливо у тому, що стосується напрямку зв’язку та захисту.

— Але кілька слів про ментальні відмінності хотілося б почути.

— Ментальність, я вважаю, змінилася дуже суттєво. Хоча нас і звинувачують інколи, що ми повільно рухаємося в напрямку стандартів НАТО.

— Чим ми відрізняємося від росіян ментально?

— Ми відрізняємося тим, що готові діяти самостійно. Можемо брати на себе відповідальність в рамках загального замислу старшого начальника. За яких умов цей принцип може працювати? Коли є довіра підлеглих до командирів, а командирів — до підлеглих.

Джерело

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.