Підвищення пенсійного віку - чого хоче домогтися влада - Новини України



Фото: УНІАН

Наприкінці травня у Верховній Раді група депутатів з президентської фракції «Слуга народу» зареєструвала законопроект про поступове збільшення пенсійного віку українців на один рік – до 61. Зокрема пропонується з 1 січня 2023 року збільшувати пенсійний вік на один місяць на рік, в результаті чого до 2035 року на пенсію можна буде виходити не в 60, а в 61 рік. Метою такого нововведення автори законопроекту називають поліпшення демографічної ситуації в Україні. Чи допоможуть ці законодавчі ініціативи, «Апострофу» розповіла експерт соціальних і гендерних програм Ольга Пищуліна.

Підвищення пенсійного віку – найбільш складний з політичної точки зору крок реформування пенсійної реформи. А в умовах складної демографічної ситуації питання підвищення пенсійного віку стає актуальним, зокрема тому, що вік визначає співвідношення чисельності пенсіонерів і осіб зайнятих у виробництві та суттєво впливає на збалансованість бюджету Пенсійного фонду.

Взагалі фінансова необхідність підвищення пенсійного віку є найбільш дискусійним питанням. Однак поки що в Україні реформування пенсійної системи моделюється виключно в пропозиціях підвищення пенсійного віку, а не в пошуках його економічних альтернатив.

При цьому суспільній думці фактично нав’язується аксіома про неприпустимий об’єм державного фінансування пенсійної системи і його неконтрольоване зростання внаслідок «демографічної загрози». «Загрози» витікають від збільшення тривалості життя на тлі відставання і навіть зниження темпів народжуваності. На 1000 осіб у нас 7,4 новонароджених та 13,8 померлих, тобто смертність у два рази перевищує народжуваність.

Виходячи з залежності тривалості життя громадян на пенсії та фінансових витрат на них, пропонується простий висновок, що в умовах існуючої солідарної пенсійної моделі, яка фінансується з поточних надходжень, демографічна криза неминуче призведе або до зростання навантаження на державний бюджет, або до зниження пенсій. До речі, пенсії в Україні і так є найнижчими серед усіх країн Європи. А співвідношення пенсій до заробітної плати за три роки знизилось до 29%. З часом це співвідношення буде ще меншим, хоча були часи, коли співвідношення пенсії до заробітної плати досягало 60%. Відповідно до стандартів Міжнародної організації праці таке співвідношення має бути не нижчим за 40%, а у найбільш розвинених країнах Європи коефіцієнт заміщення наразі становить 80- 95%.

Україна не є унікальною в прагненні усунути пенсійні негаразди у такий порівняно простий спосіб, через підвищення пенсійного віку. З аналогічною проблемою постаріння населення стикаються, за поодинокими винятками, усі європейські країни. Тим не менш Україна має певні специфічні відмінності.

По-перше – це співвідношення пенсіонерів та платників соціальних внесків. Частіше за все проблему з наповненням Пенсійного фонду, з якого сплачуються пенсії пов’язують з тим, що наразі в Україні пенсію отримують близько 11,2 млн пенсіонерів, а єдиний соціальний внесок (ЄСВ), за рахунок якого наповнюється бюджет Пенсійного фонду, сплачують 10,3 млн платників (наймані працівники, за яких сплачує роботодавець). Але є і й інші категорії платників – майже мільйон фізичних осіб-підприємців, які сплачують мінімальний внесок (з 1 січня 2021р. — 1320 грн). І ще є 1,4 млн осіб, за яких мінімальний внесок платить держава, — це особи у відпустці по догляду за дитиною (переважно жінки), військові строкової служби, деякі інші категорії. Тому усіх платників до Пенсійного фонду у нас 12,8 млн, тобто все-таки більше, ніж пенсіонерів. Але все рівно на одного пенсіонера в Україні припадає 1,1 працюючий, тоді як в Німеччині – 2,2, в США – 2,6. При цьому в країні близько 3,5 млн працюючих людей, які взагалі не платять внески. Все це свідчить про масштабні диспропорції. Звідси й з’являються ініціативи щодо підвищення пенсійного віку. Чим вищий вік, тим менше нових пенсіонерів і тим більше залишається платників внесків до фонду. Однак це тимчасові заходи.

Друга відмінність – низький рівень зайнятості. Якщо порівнювати з країнами ЄС, рівень зайнятості у нас взагалі нижче середнього, а якщо прибрати так звану неформальну зайнятість – дуже низький. А з урахуванням високої трудової міграції, особливо коли громадяни України працюють і сплачують внески за кордоном – взагалі катастрофічний. Молоді люди у нас починають працювати в середньому на кілька років пізніше, ніж у Європі (проводячи роки життя за здобуттям «знань», яке частіше підміняється лише отриманням диплому). Якщо «активувати» розслаблену молодь, ніяк при цьому не зменшуючи права пенсіонерів працювати і заробляти, зменшити тіньову зайнятість, мінімізувати трудову міграцію, то, можливо, пенсійний вік і не знадобиться підвищувати.

Слід звернути увагу, що пенсійний вік здійснює низку вкрай важливих, хоча й не завжди очевидних, впливів практично на усі сторони суспільного життя. Так, з одного боку, підвищення пенсійного віку передбачає подовження трудової біографії людини, а, отже, перевищення його доходів порівняно з доходами пенсіонера. А з іншого боку, підвищення пенсійного віку призводить до збільшення пропозиції робочої сили на ринку праці. В умовах України, де рівень безробіття зростає, а знайти достойну роботу стає все складніше, підвищення пенсійного віку посилюють проблеми з працевлаштуванням. І ці проблеми з’являються як у людей старшого віку, які розглядають як неконкурентоспроможну частину населення, так і у молоді. Натомість зниження пенсійного віку матиме прямо протилежний ефект, тобто полегшує можливість знайти роботу, тому, що саме ранній вихід на пенсію звільняє робочі місця для молоді.

Неабияку роль підвищення пенсійного віку для жінок впливає на погіршення демографічної ситуації. Наразі в Україні жінки, які вийшли на пенсію, виконують в тому числі, і соціальну функцію бабусь – «працюють» за дитячі садки, групи подовженого дня, табори відпочинку тощо. А надмірне підвищення пенсійного віку для жінок створює додаткові перепони при прийнятті молодими сім‘ями рішень щодо кількості дітей.

Безумовно, пенсійний вік відіграє неабияку роль для забезпечення сталості пенсійної системи та збалансованості її функціонування. Однак регулювання цього питання задля бездефіцитності бюджету не повинно стати самоціллю реформаторів. Врешті решт, внаслідок маніпуляцій з пенсійним віком або стажем, можна настільки скоротити кількість пенсіонерів, що будь-яка система стане бездефіцитною. Інше питання – як це відіб‘ється на долях простих людей?

Задача пенсійної реформи має полягати не в подоланні дефіциту бюджету ПФУ. Адже система існує для людей, а не навпаки. Задачею пенсійної реформи має стати забезпечення справедливого розподілу доходів та гарантій пенсійної виплати. Вітчизняна пенсійна система має стати дружньою для пересічного українця, надати йому впевненості в завтрашньому дні. Параметричним коригуванням цієї задачі не досягти ніколи і нізащо.

Джерело

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.