Дитячі самогубства - Як батькам уберегти своїх дітей

Аліна Касілова

Фото: vezha.org

В Україні триває хвиля самогубств підлітків. Черговий випадок був зафіксований 1 березня в Дарницькому районі столиці. 15-річна дівчина викинулася з балкона 6-го поверху. Чому ж наші діти гублять свої життя, як на них впливає сучасний інформаційний світ — про це в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповіла АЛІНА КАСІЛОВА — менеджерка навчальної діяльності проекту #stopsexting, дитяча та підліткова психологиня, тренерка.

— Що відчуває дитина, котра може несподівано побачити фотографію еротичного змісту в інтернеті?

— Самі діти говорять найчастіше те, що у них це викликає огиду. Принаймні, у певної частини. У інших це відчуття сорому — що вони взагалі натрапили на такий контент. Часом вони кажуть про те, що ніби відчувають себе винними, бо кудись не туди зайшли.

Хоча в нашій практиці було таке, що стрічку Instagram гортаєш — і, здається, що все має бути добре. Але десь там може бути прихований «дорослий» зміст між сторіз, між постами. Тому є велика вірогідність, що дитина, навіть не бажаючи того, може натрапити на такий контент.

— Що відбувається далі? Якщо ви говорите, що діти відчувають сором, що вони туди зайшли, чому вони починають спілкуватися з цими людьми, які несподівано в їхньому житті з’являються?

— Дуже часто люди, які є незнайомцями, будують довірливі стосунки з дитиною. Часто вони обирають тих дітей, які пишуть у своїх соцмережах про те, що «мене ніхто не любить», «мені самотньо». Вони знають свою цільову аудиторію та починають розповідати дітям про те, що «я тебе розумію», «я на твоєму боці», «я завжди готовий чи готова тебе підтримати». Дитина довіряє цьому, бо в цей момент вона цього потребує. І далі спілкування може розвиватися.

— Це спілкування часто виходить з онлайн? Наприклад, виманюють дітей, аби десь зустрітися, а потім здійснюють з ними сексуальні дії?

— В Україні минулого року була така ситуація, коли з дев’ятирічною дівчинкою познайомився нібито одноліток, який запропонував їй зустрітися. В результаті, це був не одноліток, а дорослий чоловік, який її зґвалтував. Це приклад, що таке дійсно відбувається.

На жаль, кожна третя дитина, згідно національного опитування, готова зустрітися з незнайомцем з інтернету в своєму реальному житті.

— Нещодавно країною стали ширитися новини про те, що діти ковтали пігулки в школах. На вашу думку, чому це може відбуватися та з яких причин?

— По-перше, зараз це насправді широка проблема. По-друге, причини можуть бути зовсім різні. Наприклад, трапився поодинокий випадок, але насправді на дітей дуже сильно впливає це обговорення поруч з ними. Коли батьки починають масово говорити про це, коли вчителі в школах на кожному уроці кажуть: подивіться, не робіть так. Буває таке, що частина дітей нібито провокує — спеціально це зроблю, бо кажуть не робити. Комусь це цікаво. Звичайно, на це впливають і соцмережі, бо діти та підлітки самі переписуються про ці випадки. Це дійсно може бути якась внутрішня потреба. Якщо казати про, наприклад, суїцидальну поведінку, то там також є декілька рівнів. У кожній ситуації причина може бути своя, але найбільше, як на мене, впливає те, що зараз цьому надають великого розголосу.

— То що, не говорити про це? Проблема існує, то як же про неї не говорити?

— Це було би нормою, якби наші батьки та вчителі постійно говорили з дітьми про онлайн-безпеку, про вплив челенджів та ігор в онлайн. Тоді це стало би нашими правилами життя. Коли це отак відбувається, на жаль, вкиданнями та неочікувано, то тут питання не про те, щоб не говорити. Це про те, щоб говорити, але з меншим емоційним підтекстом. Я розумію, що це викликає багато страху в дорослих та дітей, але це про те, щоб цікавитися дитиною: як вона проводить час в онлайн, що у неї в житті відбувається, ділитися своїми переживання. Це про те, щоб побудувати довірливий час із дитиною. Тоді є велика вірогідність, якщо її щось буде хвилювати, то вона прийде по допомогу до людини, якій довіряє.

— Часто бувають такі випадки, коли дитина начебто нормально з батьками спілкується, і характеристика в неї позитивна, в поганій компанії не гуляє, кіно з батьками дивиться. А потім виявляється, що вона потрапляє в якусь схожу ситуацію. Чому ще це може відбуватися? Чи завжди це абсолютно провина батьків?

— Насправді, якщо ми кажемо про підлітковий вік, то тут може бути дуже багато причин, оскільки це найбільш кризовий момент. Підключається та фізіологія, гормональний фон, зміни в особистості дитини. Може спровокувати навіть якесь не таке слово з боку батьків чи однолітків. До речі, я нещодавно читала дослідження про те, що, на жаль, найбільше в такі ситуації потрапляють діти, які у школах вважаються відмінниками, у яких просто на всі сто поведінка, і батьки ніби спілкуються. Але через те, що вони більш закриті та менш емоційні найчастіше, то відбувається так, що вони тримають це в собі дуже довго. На жаль, підліткова депресія зовсім інша. Дитина може посміхатися та бути щасливою, але всередині себе відчувати цю безмотиваційність та взагалі безвихідь.

— Як часто секстинг (пересилання особистих фотографій, повідомлень інтимного змісту за допомогою сучасних засобів зв’язку) або порно-помста може призвести до самогубств?

— Такої статистики немає, оскільки це зовсім по-різному відбувається. Ми кажемо про секстинг, як про нібито певну норму для дітей, оскільки для них це вивчення своєї сексуальності, і це безпечніше, ніж секс. Варто більше говорити про секс-злочини та онлайн-грумінг, коли шантажують цими фотографіями. Наприклад у тих кейсах, з якими ми працюємо, у нас не було жодної дитини, яка б говорила про суїцидальні нахили чи наміри. Найчастіше вони кажуть про сором, про страх. Можливо, тут допомогло те, що вони розповіли про це батькам і дорослим, яким вони довіряють. Насправді тут немає статистики, тому важко сказати, скільки відсотків це може вчинити.

— Ви згадали про соцмережі, тому що б ви порадили батькам? Чи варто обмежувати дітей, забирати в них телефони чи робити так, щоб вони не могли реєструватися у певних соцмережах, якщо це дитина 10-11 років?

— Насправді ви поставили цікаве питання, бо офіційно за правилами соцмереж реєстрація дозволена з 13 років.

— Але ми знаємо, що насправді все трошки інакше.

— Так, у реальності ми бачимо дітей трьох і шести років, які зареєстровані в соцмережах та є активними користувачами. Тому, якщо ми говоримо про масовість, то варто було б у класі, якщо це школа, домовитися з батьками, що під час школи діти не користуються гаджетами. Про те, що вони вантажать тільки ті додатки, які підходять за віковою категорією, бо це також дуже важливо. У магазинах Apple та Android є вікові позначки. Це те, що може захистити. Ну і плюс батьківський контроль — батьки можуть контролювати, що дитина може завантажити, скільки часу вона може проводити в гаджетах. Там навіть є налаштування, що воно автоматично вимикає екран. І що б дитина не робила — він не увімкнеться.

— Тобто забороняти дітям реєструватися в соцмережах батькам не варто, правильно?

— Якщо ми дивимося на навколишню ситуацію, то так. Ми розуміємо, що всі зареєстровані в соцмережах, ми розуміємо, що там сидять і дорослі, і діти. Це знову ж таки про те, щоб говорити про правила онлайн-безпеки, про правила комунікації, про вікові норми. Знов таки, соцмережі дозволяють реєстрацію з 13 років. У мене є багато колег, які так і пояснюють дітям. І вони готові до цього дослухатися. Якщо ми забороняємо, то отримаємо агресію і протест.

Джерело

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.